Дніпропетровська область

 
 

Дніпропетровська область




55 лет тому назад вышел Указ Президиума Верховного Совета СССР «О награждении Днепропетровской области орденом Ленина».

«За успехи, достигнутые в деле увеличения производства и заготовок зерна, мяса, молока, яиц и других сельскохозяйственных продуктов, наградить Днепропетровскую область Украинской ССР орденом Ленина.

Председатель Президиума Верховного Совета СССР К. Ворошилов.

Секретарь Президиума Верховного Совета СССР М. Георгадзе.

Москва, Кремль, 26 февраля 1958 года».

В тот же день 233 передовикам сельского хозяйства Украины присвоено высокое звание Героя Социалистического Труда. Среди награжденных 19 представителей Днепропетровской области.

Передовики сельского хозяйства Днепропетровской области, которым в 1958 году присвоено звания Героя Социалистического Труда :

Артюхов Антон Акимович — бригадир комплексной бригады колхоза «Заповіт Ілліча» Межевского района.

Братута Александра Фирсовна — свинарка колхоза им. Шевченко Солонянского района.

Бойченко Павел Антонович — комбайнер Сурско-Литовской МТС Днепропетровского района.

Вовченко Николай Васильевич — председатель колхоза им. Сталина Криворожского района.

Гузь Раиса Степановна — доярка колхоза им. Карла Маркса Покровского района.

Евтушенко Василий Иванович — пастух колхоза им. Фрунзе Васильковского района.

Жалило Иван Григорьевич — пастух колхоза им. Сталина Царичанского района.

Зинченко Игнат Игнатьевич — первый секретарь Солонянского райкома Компартии Украины.

Олейник Федор Моисеевич — директор колхоза «Выдвиженец» Перещепинского района.

Парфенов Афанасий Данилович — бригадир полеводческой бригады колхоза им. Суворова Днепропетровского района.

Переяславский Сергей Иванович — председатель колхоза «Красный Октябрь» Днепропетровского района.

Пихотенко Оксана Михайловна — свинарка колхоза им. Сталина Сталинского района.

Полторацкий Федор Никитович — главный зоотехник совхоза «Зоря» Петриковского района.

Продан Наталия Яковлевна — свинарка колхоза им. Хрущова Царичанского района.

Ситковский Алексей Дмитриевич — пастух колхоза им. Мичурина Перещепинского района.

Ситник Кузьма Мефодиевич — бригадир комплексной бригады колхоза им. Сталина Днепропетровского района.

Стрюк Павел Макарович — комбайнер Попасненской МТС Перещепинского района.

Чуб Демьян Кириллович — комбайнер Кильченской МТС Перещепинского района.

Шевченко Тимофей Андреевич — бригадир тракторной бригады Верховцевской МТС Криничанского района.

Первый орден для области

1957 год в СССР был объявлен юбилейным: страна праздновала 40-летие советской власти. Тот год ознаменовался многими достижениями науки и техники, промышленности и сельского хозяйства. По итогам юбилейного года Днепропетровщина могла похвалиться достижениями в сфере сельского хозяйства.

При неблагоприятных погодных условиях в области собран урожай зерновых в среднем по 15,3 центнера из гектара. В том числе главной продовольственной культуры — озимой пшеницы — в колхозах по 18,2 центнера и в совхозах по 19,3. Область сдала и продала государству 41 миллион пудов хлеба, в том числе 38 миллионов пудов пшеницы.

Досрочно со значительным перевыполнением выполнены поставки государству важнейших продуктов животноводства — мяса, молока, яиц, шерсти. В области поддержан лозунг Компартии: догнать США по производству мяса, молока и масла на душу населения.

На областном совещании передовиков сельского хозяйства 3 января 1958 года названы такие цифры: в 1957 году по области производство мяса увеличилось на 40 процентов, молока на 2,4 процента и шерсти на 12,7 процента.

В соревновании Днепропетровской и Запорожской областей по главным, важнейшим показателям, победителем признана Днепропетровщина.

Поэтому в феврале 1958 года область была награждена орденом Ленина, а 19 работников сельского хозяйства удостоены звания Героя Социалистического Труда.

Списки награжденных «Зоря» печатала в пяти номерах

26 февраля 1958 года. Указ Президиума Верховного Совета СССР содержал немало наград. Щедрой рукой советская власть по случаю своего юбилея награждала сотни людей. Кроме 19 новых Героев Соцтруда и одного дважды Героя Григория Байды, Днепропетровская область обогатилась за один день 144 кавалерами ордена Ленина. Орденами Трудового Красного Знамени награждены 349 человек по одному указу! Кавалером ордена «Знак Почета» в нашей области стали 574 человека. Медалью «За трудовую доблесть» награжден 501 передовик. Медалью «За трудовое отличие» удостоили 491 человека. Списки награжденных правительственными отличиями «Зоря» печатала в пяти номерах!

27 февраля 1958 года.  Областная газета «Зоря» выходит под лозунгом: «Днепропетровщина — орденоносная область» и печатает Указ Президиума Верховного Совета СССР.

В Днепропетровске на площади им. Ленина проходит 70-тысячный митинг представителей трудящихся. Выступают первый секретарь обкома Антон Гаевой, Герои Социалистического Труда Сергей Переяславский, Раиса Гузь, Игнат Зинченко, Федор Олейник. Также на митинге выступили бригадир сварщиков трубного цеха завода имени Ленина Г. Леднянский и академик Всесоюзной академии сельскохозяйственных наук профессор Б. Соколов.

12 мая 1958 года . На торжественном заседании областного совета и обкома КП Украины секретарь ЦК КПСС Алексей Кириченко вручил Днепропетровской области орден Ленина. Торжества проходили во Дворце им. Ильича. Кроме Алексея Кириченко, в Днепропетровск прибыл тогдашний первый секретарь ЦК КПУ Николай Подгорный. Коротким вступительным словом заседание открыл председатель исполкома областного совета Иван Юнак. Указ Президиума Верховного Совета СССР зачитал секретарь исполкома областного совета А. К. Фоевец.

Орден Ленина вручал Алексей Кириченко. Высокую награду принимали Антон Гаевой и Иван Юнак.

13 мая 1958 года . В Днепропетровске состоялся стотысячный митинг представителей трудящихся города и области, посвященный вручению области ордена Ленина. На площадь им. Горького пришли тысячи рабочих, учителей, культурно-просветительских работников, ученых.

Алексей Кириченко: «Днепропетровская область одна из передовых областей в сельскохозяйственном производстве. В 1957 году колхозы и совхозы Днепропетровщины вырастили хороший урожай зерновых культур, досрочно выполнили планы заготовок и закупок зерна, молока, мяса и других сельскохозяйственных продуктов». ( Из речи на торжественном заседании в Днепропетровске 12 мая 1958 г. ).

Николай Подгорный: «Днепропетровщина по праву находится в числе десяти областей Украины, награжденных орденом Ленина. Высоких правительственных наград заслуженно удостоены свыше 2 тысяч колхозников, рабочих МТС и совхозов, специалистов сельского хозяйства, партийных и советских работников. На груди 19-ти передовиков сияют Золотые Звезды Героя Социалистического Труда». ( Из речи на митинге в Днепропетровске 13 мая 1958 г.) .

Кто тогда возглавлял область

Ордена Ленина в те дни получили, в частности, тогдашний первый секретарь обкома Антон Гаевой и председатель исполкома областного совета Иван Юнак.

Первым секретарем Днепропетровского обкома комсомола был тогда Юрий Владимирович Торсуев (1929—2003). 

Вторая Звезда Героя

В тот же день, что и область, награжден второй Звездой Героя Соцтруда Григорий Иванович Байда (1902—1981) — комбайнер Новомосковской машинно-тракторной станции.

Родился 3 февраля 1902 в с. Лиски на Черкасщине в многодетной крестьянской семье. С 1925 начал наниматься на работу в богатые хозяйства родного села. Потом работал на одном из металлургических заводов Днепропетровска. В 1932 году переехал в поселок Кринички и начал работать трактористом. C 1932 по 1938 — тракторист Криничанской машинно-тракторной станции, с 1938 по 1941 — комбайнер Новомосковской МТС. Был на фронте.

После войны возвратился на работу комбайнером той же машинно-тракторной станции и работал в ней до 1959 года. В 1950 году, работая на комбайне С-6, за 25 рабочих дней намолотил 8197 центнеров зерновых и масляных культур. Указом Президиума Верховного Совета СССР от 29 мая 1951 Григорию Ивановичу Байде присвоено звание Героя Социалистического Труда с вручением ордена Ленина и золотой медали «Серп и Молот». Продолжал работать комбайнером.

Одновременно с 1950 года начал заниматься усовершенствованием существующей и созданием новой сельхозтехники. В 1956 сконструировал трёхрядный кукурузоуборочный комбайн ККСБ-3. Указом Президиума Верховного Совета Союза ССР от 26 февраля 1958 г. Григорий Байда награжден второй золотой медалью «Серп и Молот».

Днепропетровский писатель Михаил Нечай в газете «Зоря» 28 февраля 1958 года посвятил ему очерк «Слава дважды Герою!». С 1959 года Григорий Байда перешел работать комбайнером в колхоз «Выдвиженец» Новомосковского района. Избирался депутатом Верховного Совета УССР 5-го созыва. Жил в Днепропетровске, а потом в Черкассах. Умер 25 января 1981 г.

Среди награжденных  Раиса Гузь была самой молодой

Участница торжеств 1958 года Герой Социалистического труда Раиса Степановна Гузь сейчас живет в родном Покровском, куда мы и позвонили. Вот какими воспоминаниями она поделилась:

— Я была самой молодой из той плеяды награжденных в свои неполные 25. А какой почет нам, передовикам, был! Если нас приглашали в Днепропетровск, то уже перед городом, на станции Игрень нас встречали, первые ряды в залах нам предоставляли.

Работали мы по 15—17 часов, день и ночь. Но были радостными, счастливыми, так как мы были окружены вниманием и заботой. Вот мы доим коров. А правление колхоза думает, как нам цирк показать — и везут нас в Запорожье на вечерний цирковой спектакль (Запорожье к нам ближе, чем Днепропетровск). Причем автобусов тогда еще не знали. Дают нам грузовую машину, набросаем мы туда сена и садимся, едем в цирк или театр.

Трудового стажа у меня пятьдесят лет. Комсомол кинул клич к молодежи работать на ферме. Так я оказалась на ферме. Сначала у нас была вывеска комсомольско-молодежной бригады. В 1956-57 годах распространилось движение за бригады коммунистического труда. Включились и мы в это соревнование. На областном совещании передовиков сельского хозяйства в январе 1958 года я вызвала на соревнование доярку артели «Коммунист» Петропавловского района Анну Набоку. Потом бригадир прядильной фабрики в Вышнем Волочке Валентина Гаганова в 1958-м выступила с призывом ко всем передовикам возглавить отстающие бригады и вывести их вперед. Снова обращаются ко мне. Отвечаю согласием.

Коров в колхозе им. Карла Маркса я доила до 1960-го. В том же году посылают меня учиться. Через три года обучения стала бригадиром комплексной бригады. В 1966 г. предложили возглавить Покровскую районную семенную инспекцию, где я и проработала, а в 2000-м вышла на отдых.

Постоянная дружба была у меня с «Зорей». Собственный корреспондент Семен Горбовицкий очерк обо мне написал в «Зоре» к Международному женскому дню в 1958-м. А вообще с «Зорей» мы жили душа в душу и ежемесячно нетерпеливо ждали того номера, где газета вмещала цифры соревнования между доярками. Каждый спешил увидеть, на каком месте в областном соревновании ты находишься. «Зоря» тогда для нас была всем. И написать в нее можно было, и поделиться наболевшим, и почитать было что.

Зачитывал указ о награждении

12 мая 1958 года в Дворце им. Ильича указ о награждении области орденом Ленина зачитывал ответственный секретарь областного совета Алексей Корнеевич Фоевец (1901—1961). Его указом 1958 года наградили орденом «Знак Почета». Алексей Корнеевич был секретарем исполкома облсовета с сентября 1952 по март 1959 года. В характеристике о нем говорилось, что трудовую деятельность начал в шесть лет.

Награжден тремя орденами и пятью медалями. В 1937-39 он работал директором областной партшколы, потом был заместителем заведующего оргинструкторским отделом обкома партии, секретарем Васильковского райкома партии. Войну прошел партийным работником. После войны, по словам его невестки Елены Николаевны, первый секретарь обкома Леонид Брежнев попросил его стать секретарем обкома по кадрам, «чтобы бывшие полицаи не оказались в партии». На этой должности он проработал с 1945 по 1952 год. В сентябре 1952-го его рекомендовано на должность секретаря областного совета. Весной 1959 года по состоянию здоровья оставил должность.

Кто увековечивал событие

В нашей газете «Зоря» фотографии с торжественного заседания в Дворце им. Ильича и с митинга на площади Горького делали фотокорреспонденты «Зорі» и «Днепровской правды» Г. Волынский и Б. Умбрас.

Где хранятся ордена

Оба ордена Ленина, которыми награждена наша область, в 2005 году переданы на хранение в фонды Днепропетровского исторического музея им. Д. Яворницкого. Они экспонировались на выставках, посвященных 75-летию и 80-летию Днепропетровской области. В музее также хранится грамота о награждении города Днепропетровска орденом Ленина.

Именем Героя назвали улицу

Звезду Героя в те дни 1958 года получил и Игнат Игнатьевич Зинченко, который выступал на митинге в Днепропетровске 27 февраля 1958 г. Родился 20 декабря 1909 года в с. Гуляйполе Екатеринославской губернии (ныне райцентр Запорожской области).

Трудовую деятельность начал учителем семилетней школы, потом работал директором школ, инспектором районных отделов народного образования в Запорожской и Днепропетровской областях. В 1941—1942 гг. Игнат Игнатьевич Зинченко принимал участие в боях с фашистскими захватчиками. После демобилизации в связи с ранением работал заведующим отделом Алма-Атинского райпотребсоюза, а потом — заведующим райсельхозотделом в Покровском районе.

В 1947 году И. И. Зинченко избирают председателем Солонянского райисполкома, а в 1951—1959 годах он работает первым секретарем Солонянского райкома Компартии Украины. За весомый вклад в развитие сельского хозяйства и высокие показатели по производству зерна в районе И. И. Зинченко и присвоено в 1958 году звание Героя Социалистического Труда.

В конце 1959 года по состоянию здоровья Игнат Игнатьевич выехал из района и работал в Днепропетровском сельскохозяйственном институте на кафедре сельскохозяйственного производства. Принимал активное участие в общественной работе, неоднократно избирался депутатом областного совета народных депутатов.

В феврале 1982 года новую улицу в Соленом назвали именем Игната Зинченко.

Из истории ордена Ленина

Орденами Ленина в разное время награждены все области УССР, 3 области — дважды: в 1958 году награду получили Днепропетровская, Донецкая (Сталинская), Харьковская области. В 1968 — Харьковская область (вторым орденом). В 1970 — Днепропетровская и Донецкая области (вторыми орденами).

Орденом Ленина награждены десять городов Украины. Киев — дважды. Днепропетровск получил эту награду в 1976-м, к своему 200-летию.

Подготовил Николай Чабан

Артюхов Антон Акимович - бригадир комплексной бригады колхоза «Заповит Ильича» Межевского района Днепропетровской области.

Родился в июля 1914 года в селе Славянка (ныне Межевского района Днепропетровской области, Украина). Украинец.

Окончил в родном селе школу. По окончании школы работал в сельском хозяйстве.

28 июня 1941 года был призван в Красную Армию. Воевал на Юго- Западном, Южном, 4-м Украинском, 1-м Прибалтийском, 3-м Украинском фронтах. За время войны четырежды ранен, в том числе дважды тяжело. В конце войны - наводчик 9-го армейского запасного стрелкового полка 2-й гвардейской армии. Награжден орденом Красной Звезды (19.06.1945).

После демобилизации вернулся на родину и работал механизатором, затем бригадиром полеводческой комплексной бригады колхоза «Заповит Ильича».

Указом Президиума Верховного Совета СССР от 26 февраля 1958 года за особые заслуги в развитии сельского хозяйства и достижение высоких показателей по производству зерна, сахарной свеклы, мяса, молока и других продуктов сельского хозяйства и внедрение в производств достижений науки и передового опыта Артюхову Антону Акимовичу присвоено звание Героя Социалистического Труда с вручением ордена Ленина и золотой медали «Серп и Молот».

Продолжал работать в бригадиром колхозе «Радянська Україна» («Советская Украина»).

Жил в селе Славянка Межевского района. Умер в 1998 году. Похоронен на сельском кладбище.

 

Рейтинг успішності

Відділення комп’ютерних технологій і зв’язку
за результатами І семестру 2016-2017 н.р.

Спеціальність "Автоматизація та комп’ютерно-інтегровані технології”
("Обслуговування та ремонт пристроїв електрозв’язку на транспорті”)

І курс

П.І.Б.

Середній рейтинговий бал

Примітки

1

Яланський Давид Ігорович

4,07

 

2

Куліков Денис Сергійович

3,86

 

3

Біркін Сергій Михайлович

3,86

 

4

Батюк Владислав Михайлович

3,71

Пільга

5

Шиян Максим Олександрович

3,57

 

6

Піткільов Олександр Олександрович

3,50

 

7

Стерін Олександр Андрійович

3,36

 

8

Вороніч Діана Дмитрівна

3,36

 

9

Борщ Дмитро Євгенович

3,36

 

10

Зелінський Ілля Русланович

3,29

 

11

Бондар Олександр Вікторович

3,29

 

12

Кривий Владислав Андрійович

3,14

 

13

Буря Роман Миколайович

3,07

 

14

Перелигін Олександр Вячеславович

3,07

Пільга

15

Литвиненко Юрій Вадимович

3,00

 

 

 

 

ІІ курс

П.І.Б.

Середній рейтинговий бал

Примітки

1

Третьяков В'ячеслав Юрійович

4,23

 

2

Старушко Олександр Вікторович

4,15

 

3

Мамонтов Іван Романович

4,08

 

4

Сакович Богдан Леонідович

4,00

 

5

Тараненко Олексій Олександрович

4,00

 

6

Алексеев Антон Леонідович

3,92

Пільга

7

Бєльдєй Сергій Романович

3,92

 

8

Гацалюк Олександр Сергійович

3,92

Пільга

9

Каплев Расім Сарванович

3,62

Пільга

10

Гончаров Ігор Ігорович

3,54

 

11

Бичков Олександр Андрійович

3,31

 

12

Пироженко Ілля Сергійович

3,31

 

13

Тихий Вадим Ігорович

3,25

 

14

Ковальський Олександр Ігорович

3,15

 

15

Муравйов Владислав Олегович

3,00

 

 

 

 

 

ІІІ курс

П.І.Б.

Середній рейтинговий бал

Примітки

1

Верболоз Андрій Павлович

4,9

 

2

Ткаченко Іван Сергійович

4,4

 

3

Кадура Сергій Г еннадійович

4,3

 

4

Винник Владислав Вадимович

4,1

 

 

 

 

 

5

Кузнецов Євген Юрійович

4,1

 

6

Самойленко Максим Олександрович

4,0

 

7

Порубльовий Данило Романович

3,9

 

8

Майний Віталій Русланович

3,5

 

9

Г улецький Кирило Дмитрович

3,3

 

10

Манжелій Ростислав Дмитрович

3,3

 

11

Коршун Євфімій Вікторович

3,1

 

12

Зав’ялов Сергій Сергійович

3,2

 

13

Панасенко Юрій Костянтинович

3,2

 

14

Калінніков Дмитро Олегович

3,1

 

15

Павлов Тимур Олександрович

3,1

 

 

 

 

Спеціальність "Комп’ютерна інженерія” ("Обслуговування комп’ютерних

систем і мереж")

І курс

П.І.Б.

Середній рейтинговий бал

Примітки

1

Переверзев Гліб Андрійович

4,36

 

2

Краснянська Аліна Дмитрівна

4,29

 

3

Песоцький Вячеслав Андрійович

4,21

 

4

Ковальов Володимир Миколайович

4,14

 

5

Берхміллер Кирилл Сергійович

4,07

 

6

Нестеров Іван Євгенович

4,07

 

7

Сіліверстов Максим Євгенійович

4,07

 

8

Монастиренко Володимир Володимирович

4,00

Пільга

9

Рейчинов Микола Миколайович

3,93

 

10

Пракопенко Владислав Віталійович

3,93

 

11

Горобець Сергій Володимирович

3,93

 

12

Соколов Ілля Віталійович

3,79

 

13

Степанов Микита Сергійович

3,71

 

14

Авраменко Роман Олегович

3,64

 

15

Кушіль Віталій Олександрович

3,50

Пільга

16

Кравченко Юрій Валерійович

3,50

 

17

Гавриленко Олександр Сергійович

3,36

 

18

Лихогляд Владислав Володимирович

3,36

 

19

Білий Олександр Сергійович

3,14

 

20

Скляр Всеволод Ростиславович

3,14

 

 

 

ІІ курс

П.І.Б.

Середній рейтинговий бал

Примітки

1

Сикотюк Богдан Ігорович

4,46

 

2

Калашнік Іван Вадимович

4,31

 

3

Ткаченко Кирило Дмитрович

4,23

 

4

Пешков Владислав Віталійович

4,23

 

5

Воевода Максим Віталійович

4,23

 

6

Волохов Віталій Юрійович

4,23

 

7

Меженін Євген Віталійович

4,23

 

8

Студінський Віталій Андрійович

4,23

 

9

Кандзюба Владислав Сергійович

4,15

 

10

Костюк Денис Ігорович

4,08

 

11

Черній Олег Олегович

4,00

 

12

Заверза Ярослав Юрійович

3,77

 

13

Сущенко Олесандр Дмитрович

3,38

 

14

Братцев Ніл Артемович

3,38

 

15

Пуцикович Артем Михайлович

3,31

 

 

 

ІІІ курс

П.І.Б.

Середній рейтинговий бал

Примітки

1

Наконечний Кирило Сергійович

4,9

 

2

Руденко Владислав Вадимович

4,8

 

3

Сохач Андрій Юрійович

4,8

 

4

Загній Єгор Олександрович

4,7

 

5

Плівачук Дмитро Олександрович

4,7

 

6

Павловський Микита Олегович

4,6

 

7

Лобаченко Олександр Миколайович

4,5

 

8

Васильєв Даниїл Костянтинович

4,1

 

9

Степаненко Сергій Олександрович

4,1

 

10

Садика Богдан Юрійович

4,0

 

11

Киях Ілля Ігорович

3,8

 

12

Синиця Дмитро Віталійович

3,8

 

13

Залозний Сергій Олександрович

3,7

 

14

Хижняк Володимир Віталійович

3,7

 

15

Коваленко Олег Юрійович

3,6

 

16

Коваль Роман Олександрович

3,4

 

17

Сметанін Богдан Русланович

3,3

Пільга

18

Баранник Артем Владиславович

3,2

 

19

Максимович Ігор Янович

3,2

 

20

Мурашов Арсеній Володимирович

3,2

 

 

 

ІУкурс

П.І.Б.

Середній рейтинговий бал

Примітки

1

Дівстеш Андрій Олександрович

4,56

 

2

Задорожний Антон Валерійович

4,56

 

3

Лускань Артем Євгенійович

4,56

 

4

Настич Владислав Сергійович

4,56

 

5

Горобець Денис Володимирович

4,44

 

6

Кирильчук Ярослава Анатоліївна

4,44

 

7

Назарковська Ксенія Володимирівна

4,33

 

8

Парадович Антон Сергійович

4,33

 

9

Аніщенко Владислав Володимирович

4,22

 

10

Губанов Олександр Дмитрович

4,11

 

11

Родіонов Сергій Геннадійович

4,11

 

12

Хоменко Ярослав Олександрович

4,11

 

13

Третяк Анастасія Владиславівна

3,8

 

14

Чинник Владислав Сергійович

3,7

 

15

Штефан Олександра Юріївна

3,6

 

16

Дружкевич Денис Олегович

3,4

 

17

Покулитий Юрій Сергійович

3,3

 

18

Умеренко Ілля Миколайович

3,3

 

19

Анисимов Станіслав Олексійович

3,2

 

20

Половинко Олександр Сергійович

3,2

 

21

Островський Юрій Андрійович

3,0

 

22

Руденко Роман В’ячеславович

3,0

 

 

 

 

Вадим Чагаровський вважає, що не постраждає від вступу України до ЄС тільки в тому разі, якщо в нього буде свій молочний комбінат


В інтерв’ю Контрактам Вадим Чагаровський, голова ради директорів компанії «Терра Фуд», розповів про те, що:
1) попрацювавши з італійцями і росіянами, дійшов висновку, що краще мати справу з українцями
2) в конфлікт вступати треба лише тоді, коли контролюєш шляхи його розвитку
3) допоміг Данону купити Херсонський міськмолокозавод, Ренесансу — Клуб сиру
4) молочна галузь не готова до переходу на європейські стандарти


Свого часу ви залишили наукову кар’єру і пішли в бізнес. Чому?

— Ситуація була банальною. У мене є брат-близнюк, з яким ми працювали на одній кафедрі. Тоді він захистив докторську, став завідувачем кафедри, професором. І в керівництва інституту раптом спрацював поширений за радянських часів стереотип, що два брати на одній кафедрі — це сімейність. Поки ми були доцентами, на це ніхто не звертав уваги. Ректор інституту кілька разів пропонував перевести мене на іншу кафедру, але це означало змінити професію, а я цього не хотів. Тому на сімейній раді було ухвалено рішення про те, що я маю піти.


Вадим Чагаровський упевнений, що тепер українським кефіром не погребують навіть у Німеччині

В той час активно створювалися СП. В Одесі тоді було засновано українсько-італійське СП «Одіталат». Від української сторони в ньому брало участь Одеське об’єднання молочної промисловості, від італійської — Пармалат. Генеральний директор об’єднання, з яким я був добре знайомий через інститут, запропонував мені посаду заступника гендиректора Одіталату з виробництва та сировини.

Але ж у вас не було жодного досвіду керівництва...

— Мої останні роки роботи в інституті були пов’язані з організаційною діяльністю. Я був секретарем партбюро факультету (наймолодшим в інституті), відповідальним секретарем приймальної комісії. До того ж мав хороші стосунки з керівництвом профільного міністерства. Тож про мене знали в молочній галузі.

Чим займався Одіталат?

— Випускав молоко тривалого зберігання, оскільки Пармалат тоді був світовим лідером із виробництва цього продукту. В Україні до того часу таке молоко виробляли три заводи, але термін зберігання їхньої продукції становив лише 20 днів. Одіталат готував молоко з терміном зберігання 4 і 6 місяців.

Роботу із західними фахівцями я сприймав як подарунок долі. Вона відкрила мені очі на багато проблем, яким у молочній галузі не приділяли уваги. Наприклад, на культуру виробництва, організацію процесу виробництва і продажу. Для мене як менеджера це були зовсім нові та цікаві речі. Я дуже вдячний Пармалату за цю школу.

Чому ж ви через 4 роки пішли з компанії?

— Фактично СП контролювала українська сторона. На підприємстві було кілька італійців, і вони відповідали за технічну частину бізнесу. У результаті роботи з ними я став мислити ринковими категоріями, і мені було складно взаємодіяти з керівництвом із радянською ментальністю й авторитарним стилем управління, і я пішов із компанії.

Куди?

— У творчу відпустку, що затяглася на три місяці, доки власники російської компанії з виробництва дитячого харчування «Нутритек» — мої студентські друзі — не розповіли, що Балтський молочноконсервний комбінат дитячого харчування шукає директора. Вони співпрацювали з цим підприємством: постачали йому інгредієнти та технології виробництва дитячого харчування. Комбінат тоді належав трудовому колективу, директора на конкурсній основі обирала спостережна рада. Друзі сказали: «Чому б тобі не спробувати?». Викликали мене до Москви, закрили у трикімнатній квартирі, сказавши, щоб до вечора були готові програма розвитку підприємства і промова для виступу перед спостережною радою. Незабаром відбулися збори колективу, на яких заслухали сімох кандидатів. Обрали мене.

Але ви затрималися в Балті трохи більше ніж на рік. Чому?

— Робота там була для мене хорошою школою. Якщо штат Одіталату налічував до 100 осіб, то Балти — 700. Я прийшов на підприємство у складний для нього період:  падало споживання молочних продуктів, обірвалися всі напрацьовані зв’язки з постачальниками сировини і створювалися нові.

Крім того, працівники комбінату звикли жити на широку ногу, мали ще з радянських часів високу заробітну плату. Наприклад, в одному з місяців підприємство виробило продукції на суму 1,2 млн грн, а зарплату було протабельовано на 800 тис. грн. Тобто самі себе поїдали.

Я вирішив змінити ситуацію й видав наказ про скорочення штату. Але оскільки за рік, на жаль, так і не зумів створити команду однодумців, мої підлеглі почали чинити спротив цьому рішенню, влаштовували страйки. Члени спостережної ради вимагали скасувати наказ про скорочення. Я відмовився, позаяк не змінюю своїх рішень, і пішов із підприємства. Знов у нікуди.

Тоді виніс урок: якщо не можеш управляти конфліктною ситуацією, не бери в ній участі. Зміни (і конфлікти, що зазвичай їх супроводжують) потрібно починати тоді, коли контролюєш усі шляхи їхнього розвитку.

Через місяць я отримав пропозицію від компанії «Пармалат» стати технічним директором її представництва в Україні. Воно мало імпортувати свою продукцію з Італії, а пізніше — запустити власне виробництво. Адже в Одіталаті Пармалат мав тільки 49%, і з керівництвом СП не знаходив спільної мови щодо загальної стратегії реалізації продукції. Тому італійці вирішили вийти з СП і самостійно організувати виробництво молока тривалого зберігання на одному з українських заводів. У результаті таке виробництво було налагоджено на трьох заводах: у Харкові, Києві та Черкасах.

Проте і можливість придбання підприємства в Україні Пармалат розглядав. Одна з моїх функцій саме й полягала у пошуку підходящого заводу для італійців. Одним із таких підприємств був Галактон. Під час технічної інспекції цього заводу я познайомився з його тодішніми власниками Валерієм Хорошковським, Вадимом Гуржосом і Вадимом Григор’євим (нині власник компанії «Меркс»). Курирував цей бізнес Вадим Гуржос. Але переговори Пармалату  так нічим і не закінчилися. А я отримав від Гуржоса пропозицію очолити Галактон.

Спочатку сприйняв його з великою іронією. Що таке цей завод порівняно з компанією світового масштабу?

Але невдовзі цю ж пропозицію мені переказав і мій брат, який також був знайомий із Вадимом Гуржосом. І ось під впливом брата я вирішив піти на Галактон.

Що він вам сказав?

— Пояснив, що я отримаю можливість, по-перше, самостійно приймати рішення, по-друге, впроваджувати нові технології виробництва.

Вашою умовою було входження до складу власників Галактону?

— Ні. Пізніше, у 1999– 2001 роках, коли акції Галактону скуповувалися у трудового колективу і їх оформлювали на мене, як преміальні мені виділили 0,5% паперів підприємства. Цей пакет я продав у 2006 році.

Навіщо Хорошковський і Гуржос продали Галактон?

— У них була чітка мета, яку вони не приховували і не раз озвучували: збільшити капіталізацію підприємства і продати його. Вони купували Галактон саме для цього. У 2000–2001 роках активно шукали покупця. І в 2002-му Галактон купила російська компанія «Планета Менеджмент». Керівництво цієї компанії запропонувало мені очолити їхню бізнес-структуру.

Чому ви відмовилися від пропозиції москвичів?

— У принципі, я на неї пристав. Коли Галактон купили, я три місяці працював у Росії: роз’їжджав країною і допомагав власникам «Планеты» здійснювати оцінку підприємств, які вони планували придбати. Цей час був для мене таким собі випробувальним терміном, після якого я сказав, що не готовий переїхати до Росії.

Чому?

— Чужа країна, чужа ментальність. Я не почувався там комфортно.

Придбання Кременчуцького молокозаводу було вашою ініціативою?

— Росіяни після купівлі Галактону запитали, чи є в мене стратегія розвитку підприємства. Звісно, вона в мене була. І передбачала придбання виробничих майданчиків, побудову власної дистриб’юторської компанії, адже я тоді бачив Галактон великою молочною групою.

Право вести переговори з власниками підприємств було делеговано мені — ніхто з росіян цим не займався. Оскільки нам були потрібні виробничі потужності у східній частині України, я почав із власників корпорації «Фанні» (її виробничий майданчик знаходився у Павлограді. — Прим. ред.). Але вони відмовилися, оскільки були не готові продавати підприємство. Потім велися переговори з власниками Харківського міськмолокозаводу, але його перекупив Вімм-Білль-Дан. Потім із власником Кременчуцького міського молочного заводу, Олександром Петровим. Наша перша зустріч відбулася у квітні 2002 року, а купівля завершилася у травні 2004-го (ми довго торгувалися, а потім оформляли угоду) й обійшлася нам у $9 млн. Кремез був куплений Галактоном, а не «Планетой Менеджмент»: щоб розрахуватися з його власником, ми взяли кредит у банку «Аваль».

Потім обрали майданчик у Західній Україні — компанію «Галичина». Спочатку я придивлявся до Львівського молочного комбінату, відвідав його, подивився на місцевий менеджмент, поговорив із власником і зрозумів, що краще робити ставку на команду. У Галичині була адекватна молода команда, що швидко навчалася. Я вже досягнув домовленості з власниками Галичини, запросив її працівників на Галактон ознайомитися з ноу-хау в галузі управління, технологіями. Але росіяни зупинили придбання, сказали, що більше не купуватимуть підприємства в Україні.

Чому?

— Вочевидь, не вірили в запропоновану мною стратегію розвитку Галактону.

Навіщо ж у такому разі через рік оголосили про альянс із Фанні?

— Це була ініціатива росіян, я до цієї угоди стосунку не маю. Але для мене досі залишається загадкою, що їх на це підштовхнуло, адже на сході країни в Галактону вже був Кремез.

Власників Фанні союз із Юнімілком приваблював можливістю долучитися до великих фінансових потоків, а росіян цікавило збільшення частки ринку. Вони здійснили елементарну арифметичну дію. У Фанні тоді було 5% ринку. Вони додали цю цифру до частки ринку Галактону — результат справив враження. Але цей закон діє в арифметиці — у бізнесі так не буває. Проблема полягала в тому, що досвіду оперативного управління власники Юнімілку не мали. Крім того, росіянами рухало бажання змінити неугодного Чагаровського, який говорив те, що думав.

Що саме?

— Що їхня стратегія хибна, що не слід купувати Фанні, що потрібно повертати кредити. Я сказав росіянам: якщо об’єднання з Фанні відбудеться, я піду, оскільки не бачу себе у новоствореній структурі на жодній із позицій, не вірю в це об’єднання і вважаю його помилкою. У Галактону й Фанні до того ж були різні рівні розвитку й різна корпоративна культура.

І ви знову пішли в нікуди?

— Так, але спочатку взяв відпустку на місяць. За час моєї відсутності на Галактоні вже влаштувалася команда Володимира Баса (колишній власник Фанні. — Прим. Ред.).

Через кілька місяців я створив консалтингову компанію в галузі управління підприємствами молочної галузі Excellence In Food Industry. Команду склали вихідці з Галактону: маркетинг-директор, головний інженер, головний економіст. Ми працювали над двома великими проектами. Перший — розвиток компанії «Галичина». Деякі ідеї і можливості, які я не втілив на Галактоні, реалізувалися згодом тут. У тому, що за 5 років частка ринку Галичини зросла з 1 до 8%, вочевидь, є й моя заслуга. Другий проект — ТМ «Добриня» (Донецький міськмолокозавод) для компанії «Геркулес». Сьогодні вона є лідером східноукраїнського ринку незбираної молочної продукції.

У 2005 році представники Данону звернулися до мене з проханням допомогти організувати в Україні виробництво, і ми допомогли їм купити Херсонський міськмолокозавод. Крім того, я звів «Ренесанс» і власника Клубу сиру Олександра Петрова, сприяв компанії «Нутритек» у купівлі Хорольського молочноконсервного комбінату, а Гадячсиру допомагав придбати Смілянський молочноконсервний комбінат.

Ви отримували від цих угод фінансову вигоду?

— Є різні умови співпраці. Але від жодної угоди я не отримував комісійних. До того ж був головою ради директорів Спілки молочних підприємств України, а вона зацікавлена в тому, щоб в Україні діяли успішні проекти.

Консалтингова компанія існує досі?

— Ні, я її закрив через півтора року. Мені стало нудно.

Після Помаранчевої революції нове керівництво країни стало багато говорити про вступ до СОТ та ЄС. Я проаналізував галузь і зрозумів, що вона не готова до переходу на європейські стандарти, навіть основні гравці. Тому в мене виникла ідея створити підприємство, продукція якого змогла б скласти конкуренцію товарам європейських виробників.

Хто вам допоміг?

— Я пропонував участь у цьому проекті американському фонду Horizon Capital, російській компанії «Нутритек», власникові Молочного альянсу Федорові Шпигу. В кінцевому підсумку моїми партнерами стали одеські бізнесмени, власники Одеського масложирового комбінату (Василь Калашник і четверо його партнерів. — Прим. ред.).

Чому вони?

— Вони мої земляки і взагалі українські інвестори. Я мав досвід роботи з росіянами, італійцями і вирішив, що краще працювати з українцями. У нас ментальність інша, ми краще один одного розуміємо. Та й одесити активно відреагували на мою пропозицію. Зацікавленість у проекті виявили всі, кому я пропонував співпрацю, але про конкретні пропозиції з їхнього боку не йшлося. А чекати або витрачати час на низку переговорів я не хотів. Адже знайшов у Білій Церкві майданчик для комбінату. І потрібні були гроші, щоб його купити. Одесити приїхали, подивилися на нього й сказали, що купують. Частки в цьому підприємстві розподілилися так: 20% — мої, 80% — інвесторів. У цей проект я вклав і власні кошти.

Але незабаром виникли проблеми з фінансуванням?

— Будівництво комбінату почалося 1 серпня 2006 року, а в квітні 2007-го виникли проблеми з фінансуванням. Інвестори не розрахували своїх можливостей, оскільки паралельно вели ще одне велике будівництво: масложировий комбінат в Іллічівську. Тому з квітня по жовтень будівництво молочного комбінату не фінансувалося. Я розумів: якщо не знайду нових інвесторів, проект перетворитися на довгобуд. І почав знову вести переговори: зі Світовим банком, Галичиною, компаніями «Терра Фуд», «Люстдорф». У листопаді 2007 року в комбінату з’явився новий інвестор — компанія «Терра Фуд». З її власником Станіславом Войтовичем я познайомився в 2002-му, коли керував Галактоном. Пропонував йому взяти участь у будівництві Білоцерківського комбінату ще в 2005-му, та він не схотів. Але змінилися і Войтович і я, ми по-новому поглянули на ринок. Плануємо побудувати ще два заводи: на заході та сході України.

А стати керівником Терра Фуд було умовою Войтовича. Та й мені вже цікаво керувати не просто комбінатом, а структурою, у власності якої перебувають кілька підприємств молочного напряму.

 

Персона

Чагаровський Вадим Петрович

Народився 31 серпня 1953 р. у смт. Саврань, Одеської області

Освіта: Закінчив Одеський технологічний інститут харчової промисловості ім. Ломоносова за спеціальністю «технологія молока та молочних продуктів»

1981 р. — присвоєно вчений ступінь кандидата технічних наук

1988 р. — присвоєно вчене звання доцента кафедри технології молока та сушки харчових продуктів

Чим пишається: своїми батьками

За що соромно: не робив вчинків, за які було б соромно

Життєве кредо: завжди бути найкращим

Хобі: історична література, теніс

Остання прочитана книжка: Андрій Дикий «Неспотворена історія України-Русі»

Кар’єра

1976–1992 рр. — Одеський технологічний інститут харчової промисловості ім. Ломоносова, наукова діяльність

1992–1996 рр. — українсько-італійське СП «Одіталат», заступник генерального директора з виробництва та сировини

1996–1997 рр. — Балтський молочноконсервний комбінат дитячих продуктів, директор

1997–1998 — Пармалат-Україна, технічний директор

1998–2004 — ВАТ «Галактон», генеральний директор

2006–2007 — ТОВ «Білоцерківський молочний комбінат», генеральний директор

З листопада 2007 р. — ТОВ «УК «Терра Фуд», голова ради директорів

Компанія

ТОВ «УК Терра Фуд» створене 2006 р. Займається молочним, м’ясним і агропромисловим бізнесом. До його складу входять Білоцерківський молочний комбінат, Тульчинський маслосирзавод, Решетилівський маслосирзавод, Крижопільський сирзавод, Вапнярський молокозавод, Могилів-Подільський молокозавод, Новоодеський маслосирзавод, Корнинський сирзавод, Тульчинський м’ясокомбінат, агрокомплекс «Зелена долина», що об’єднує 15 агропідприємств

 




Обновлен 22 окт 2017. Создан 09 мая 2017



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
«Автошкола Константа ГС» на Яндекс.Картах
Пользовательского поиска
AVTOINDEX.COM Автомагазин Автогарант
Просмотреть Автошкола Константа-ГС на карте большего размера

автоматический обменный пункт производит обмен Webmoney и E-Gold


Пожалуйста выберите электронные деньги для обмена:

Отдаете:
Получаете:

www.superchange.ru

Всеукраїнський сайт безкоштовної реклами белый каталог сайтов Автомобили - каталог сайтов фирм и компаний, Киев
ERA.COM.UA
интернет портал
Размещено на Start.Crimea.UA Украинский портАл МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Directrix.ru - рейтинг, каталог сайтов AVTOINDEX.COM Автомобили - каталог сайтов фирм и компаний, Киев - Каталог компаний, фирм и веб-сайтов Украины, Киев. Добавить сайт в каталог Автошколы, Автомобили, Киев. Каталог сайтов femina.com.ua Украинский портАл Автошкола Спойлер Сайты недвижимости. Каталог недвижимости Бест Риэлти. Добавить сайт, ссылку, ресурс, URL. Обмен ссылками Аренда квартиры в Киеве Агентство недвижимости в Киеве Kiev apartments for rent Снять квартиру в Киеве. Сдам квартиру в Киеве. Долгосрочная аренда квартир Киев. Договор аренды, типовой образец. Квартиры в Киеве посуточно Гостиницы Киева белый каталог сайтов - рейтинг Каталог лучших сайтов, добавить свой сайт. только интересные сайты! > Украинский каталог сайтов Каталог сайтов OpenLinks.RU Украина онлайнСамый большой каталог сайтовАвтошкола Спойлер в Киеве ДДО Украины Каталог сайтов на http://www.globalmarket.com.ua/
Каталог сайтов GOOGLEРабота и бизнес в Интернете с компанией ФИНАНСОВАЯ ЛИНИЯAutoMotoTruck - легковые авто, грузовые, специальные средства передвижения, а также авиа, водная и железнодорожная техника AVTOINDEX.COMКаталог компаний и предприятий УкраиныКаталог компаний Украины КОНСТАНТА-ГС, АВТОШКОЛА, ООО